Як вирішувати дитячі конфлікти?
У будь-якому суспільстві, де зростає дитина, їй доведеться опинитися у певний час у конфліктній ситуації з однолітками, вчителями, чи навіть родичами. Дуже важливо навчити дитину правильно ставитися до подібних суперечок, бо саме вони є “ключиком” до набуття навичок, які знадобляться їй у майбутньому.
Конфлікт – це зіткнення цінностей і поглядів, що є абсолютно нормальним, бо всі люди – різні. Розуміння цього факту значно знижує градус вирування пристрастей і частіше веде до порозуміння.
Дитячі конфлікти мають трохи іншу природу, тим самим часто є більш складними для вихователів. Наприклад, дві дитини одночасно хочуть сісти біля віконця в групі. Одна дитина відчуває себе ображеною, починається конфлікт. Що повинні робити вихователі в цій ситуації? І чи потрібна їх участь взагалі?
Для початку розберемося, що є основою суперечок для дітей різного віку.
3 роки. Дитина вперше стикається з тим, що можна назвати конфліктними ситуаціями, але сформулювати своє бажання конструктивно вона ще не в змозі. У трирічному віці дитина керується емоціями та почуттями, і стати тригером сутички може все, що завгодно. Найкраще, що можуть зробити вихователі – надавати підтримку та заспокоювати дитину, відволікаючи її бесідою та задаючи безоцінкові запитання: “Чому тобі так хочеться мати цю річ?”, “Чому ти почав так поводитися з цим хлопчиком?”. На емоційні відповіді дитини ви маєте показувати здорову модель поведінки та реакцію на дану ситуацію: “Я розумію, що ти хочеш цей велосипед, він справді дуже гарний. Давай ми візьмемо схожий напрокат, ти спробуєш покататися, і якщо тобі справді сподобається – ми з татом купимо тобі його на день народження”.
4-6 років. Кількість конфліктів збільшується, коли дитина йде в дитячий садочок. В сім’ї вона була оточена увагою і турботою: батьки віддавали найсмачніший шматочок, піддавалися в грі і не претендували на іграшки. У дитячому колективі все по-іншому: щоб отримати те, що хочеш, доведеться відстоювати свою позицію або шукати компроміс. Вихователі повинні вміти вирішувати подібні дитячі конфлікти, чи навіть відслідковувати “дзвіночки”, коли ситуація починає виходити з-під контролю і потребує допомоги дорослого. І друга річ – навчити дитину основам ненасильницького спілкування та одночасно вмінню відстоювати свою позицію.
Для того, щоб направити і наштовхнути дитину до самостійного вирішення проблеми, корисним буде проводити своєрідні рефлексії, які у підсумку мають стати частиною побуту дитини.
Для початку спробуйте описати проблему. Навчіть дитину висловлювати свої почуття, використовуючи для цього «я» -повідомлення: “Я відчуваю, що вихователь зі мною несправедлива”, “Я хотіла цю цукерку”, замість “Вихователь постійно сварить лише мене” та “Маркові завжди дістається все найсмачніше”.
Знайдіть причину конфлікту. Навчить дитину ставити запитання “Чому?” і звичці вникати в саму суть, замість того, щоб діяти під впливом емоцій. “Ти кажеш, що вихователь з тобою несправедлива, але у чому це проявляється? Після якої ситуації ти помітив таке ставлення? Чи зробив ти щось, що могло призвести до цього?”
Допоможіть відшукати рішення. Ще раз поясніть дитині, що суперечки – невід’ємна частина життя, і в них немає нічого страшного. Дайте дитині можливість пофантазувати, який вихід із ситуації вона вважає найкращим. Якщо дитина буде надто радикальною у своїх твердженнях – розкажіть, що таке компроміс, чим він може бути корисним. “Сердитися не вихователя – не вихід, спробуй підійти до неї і спитати, як саме на її думку ти можеш виправити ситуацію. Вихователю буде приємна твоя зацікавленість, а тобі самому буде корисно отримати поради”.
Врегулювання дитячих конфліктів – мистецтво, у якому треба балансувати між “не передавити дитину порадами” і “не бути занадто відчуженим від її життя”. Головне, що може зробити вихователь – бути прикладом мудрої поведінки для дитини, бо вона у нових для себе ситуаціях (в тому числі у конфліктах) копіює поведінку найближчого оточення.