Як говорити з дитиною, якщо її батько чи мати захищає країну
Краще, щоб дитині про це повідомив той, хто зробить це спокійно, коректно та без зайвих емоцій.
Якщо батько чи мати встигає про це поговорити сам – це чудово, якщо ні, бо все вирішилося дуже швидко, то це може зробити і будь-хто інший.
Важливо, щоб це було сказано спокійно, не в емоційному пориві, щоб не налякати дитину.
Якщо це дошкільнята, ми пояснюємо все через казки, мультики, які вони вже дивилися, наводимо приклади тих захисників, яких діти вже знають – це образи, на які можна спиратися. Варто наголосити, що батько чи мати так само буде захищати нас і що це дуже важливо.
Чудовим мультиком для спільного перегляду й обговорення я вважаю нову версію «Котигорошка» («Пригоди Котигорошка та його друзів», український анімаційний мультсеріал «Укранімафільм» 2013 року, – ред.). Там багато про братерство, взаємодопомогу й, звісно, добро завжди перемагає зло, що надзвичайно важливо для дитячої психіки.
Якщо це більш дорослий вік, то можна напряму працювати з емоціями дитини, не опосередковуючи це казками. Дитині може бути страшно, сумно, боляче з приводу того, що батько йде на війну – про це треба говорити, розділяти ці емоції.
Важливо показати дитині, що вона має право на всі свої почуття, і що це нормально. Найпростіший спосіб це зробити – не приховувати власних почуттів, говорити про них (але намагатись робити це спокійно).
Замість абстрактного «все буде добре» з дитиною варто говорити більш щиро та конкретно: «Так, мені теж страшно, я теж хвилююся, і, так, я теж бачу новини, які можуть бути невтішними. Але ми разом із тобою будемо підтримувати одне одного, сподіватися на краще, чекати батька й вірити, що він незабаром повернеться, бодай у відпустку».
Що відповідати дитині замість «все буде добре»…
Основне правило: на всі, навіть незручні запитання, ми завжди кажемо дитині правду.
Слова й аргументи варто підбирати, зважаючи на вік, проте в жодному разі не казати нісенітниць чи того, у що ми самі не віримо або не можемо пообіцяти.
На запитання «Чому в інших батьки вдома, а мій на війні?» ми можемо відповісти, що люди йдуть захищати країну поступово: хтось пішов одразу, бо відчував у цьому потребу, але зараз їм потрібен відпочинок, тому потрібні нові люди, адже війна триває. Не всі відразу потрапляють до збройних сил – це нормально. Якщо дитина відчуває образу, що комусь пощастило більше, важливо «легітимізувати» це, сказавши, що ти дійсно можеш сумувати з цього приводу, це природно, але так буває в житті.
З приводу запитання «Коли батько повернеться» також варто поділяти свої почуття з дитиною, а не обіцяти того, що від нас не залежить. Найкраще казати правду: на жаль, ми цього не знаємо, але і батько, і його побратими роблять усе, щоби це відбулося якомога швидше. Ми не знаємо, коли закінчиться війна, але ми будемо чекати тата у відпустку, будемо за можливості спілкуватися з ним телефоном.
Щоб повернути дитині контроль і певну опору, можна запропонувати намалювати татові чи мамі малюнок, зробити ляльку-мотанку, янгола-охоронця - тобто перевести хвилювання в якусь дію, де дитина може впливати на ситуацію. З тієї ж причини варто наголошувати, що ми будемо сподіватися, молитися, вірити в найкраще, підтримувати одне одного - бо це про нашу віру, підтримку та сподівання. Ми не можемо обіцяти дитині див, тому краще переводити фокус уваги на сферу, у якій від нас щось залежить.